В.Ващук: «Першу «червону» картку Україні на чемпіонатах світу приніс я…»
Уболівальники Київського «Динамо» добре пам’ятають цього гравця. З його іменем пов’язані всі найгучніші успіхи київського футбольного клубу і збірної України. Корінний киянин, він народився в рік найвищого злету «Динамо», коли нашим футболістам підкорилися дві європейські футбольні вершини - в 1975-му.
Він був справжнім професіоналом, складаючи основу найміцнішої на той час оборонної футбольної ланки в Європі - захисту «Динамо» (Київ). На його рахунку - 200 матчів за столичну команду і 63 матчі за збірну України. Ім’я цього футболіста - Владислав Ващук.
Традиційно Владислав Вікторович приїздить до Яготина для участі у футбольному турнірі пам’яті Ю. Крежевицького. Не був винятком і цьогорічний турнір. Наша газета, користуючись нагодою, взяла коротке інтерв’ю з «зіркою» українського футболу.
- Найяскравіший епізод з Вами, який я згадую, це гол, який Ви забили наприкінці матчу в груповому турнірі Ліги Чемпіонів одній з французьких команд. Фото з Вашим висунутим на радощах язиком, мабуть, обійшло тоді всі ЗМІ планети…
- Так, це було в грудні 1998 року. Ми грали з французьким «Лансом» на їхньому полі, нам потрібна була лише перемога. Спочатку забив Каладзе, але французи почали «тиснути» на наші ворота. І тут ми впіймали їх на контратаці. Її вдалося звершити мені і ми остаточно «поховали» наміри французів пройти з групи в стадію «плей-оф». А до наступної фази змагань пройшли ми, випередивши крім «Ланса», лондонський «Арсенал» і грецький «Панатінаікос».
- Примітно, що контратаку «Динамо» завершив центральний захисник. До речі, хто визначив Вам це ігрове амплуа? Тренери, чи самі тяжіли до оборонної гри?
- Звичайно, як більшість хлопчаків, я мріяв забивати голи. І справді, спочатку грав нападаючим. Але був дуже азартним, швидким хотів бути весь час у гущі подій , тому й бігав на свою половину поля, коли наша команда захищалася. Пізніше тренери побачили в мені захисника, порекомендували цю позицію, з якої я мав розпочинати атаку своєї команди.
- За свою ігрову кар’єру Ви грали у 5 командах вищої ліги України і Росії. Хто з партнерів по центру оборони був Вам найоптимальнішим, з ким Ви почувалися найбільш впевнено?
- Своїм ідеальним партнером вважаю Сашу Головка. В кінці дев’яностих ми в парі з Головком вважалися найнадійнішою парою центральних захисників в Європі. Саша був ідеальний руйнівник, він просто не давав нікому грати, вмів і сам забивати.
- За стільки років в футболі Вам вдалося пограти під керівництвом немалої кількості тренерів…
- Так, в «Динамо» я грав під керівництвом М.Фоменка, В.Онищенка, Й.Сабо, М.Павлова, В.Лобановського, О.Михайличенка, А.Дем’яненка. В «Спартаку» головним тренером був на той час О. Романцев. У ФК «Львів» моїм тренером був М.Ковалець, а «Чорноморці»-- С.Альтман. У Луцькій «Волині» я пограв під орудою А.Кварцяного.
- Чим відрізнявся тренувальний процес у Київському «Динамо» і Московському «Спартаку»?
- У «Динамо» значно більші фізичні навантаження. У нас навіть практикувалися зважування до і після тренувань, щоб по показнику падіння ваги визначити, як ти добросовісно працював. А у «Спартаку» ми працювали більше з м’ячем, був значно більший акцент на техніку, на відточування окремих технічних прийомів. У «Динамо» ми на тренуваннях «пахали» так, що календарні офіційні ігри для нас були відпочинком. А у «Спартаку» було більше власне футбола, самої його ігрової складової…
- Мабуть, Ви також не можете забути той драматичний поєдинок в Києві у півфіналі Ліги Чемпіонів з Мюнхенською «Баварією» 1999 року. «Динамо» було за крок до фіналу, але, виграючи 3:1, все ж не втримало рахунку і дало змогу німцям звести матч внічию - 3:3. Що то було? Фатальне невезіння, сила суперника, інтриги суддівства, не вистачило сил?
- Тоді ми справді були гідні грати в фіналі. Але шукати причину результату в суддях чи везінні було би, на мій погляд, неправильно. Просто коли команди підготовлені однаково сильно, не поступаються нічим одна одній - ні фізично, ні технічно, ні тактично, тоді на перший план виходить індивідуальна майстерність футболістів, їхнє вміння «сотворити чудо». У «Баварії» на той час було ціле сузір’я виконавців надвисокого класу - Янкер, Баслер, Ефенберг. Янкеру вдалося зрівняти рахунок за дві хвилини до кінця…
- Ваша, мабуть, найяскравіша сторінка в футбольній біографії - участь у чемпіонаті світу 2006 року?
- А як же інкше? Україна вперше за свою історію потрапила на цей головний футбольний турнір. Ми були горді, що нам довірили захищати честь країни. Я вдячний долі і тренерам, що потрапив на це футбольне дійство, яке залишиться в пам’яті на все життя. До речі, першу «червону» картку на чемпіонатах світу Україні приніс саме я. Я сфолив на Фернандо Торресі в першій грі з Іспанією і мене вилучили з поля. Ми програли 0:4, але в підсумку посіли вище місце, ніж наші кривдники, бо в 1/8 перемогли Швейцарію, а іспанці програли. Так що даремно вони з нами так повелися в першому матчі ( усміхається).
- А що Ви скажете про нинішній чемпіонат України?
- Він відображає реальності нашого життя. Економічна криза, війна ніколи не були сприятливим кліматом для розвитку футболу. Наш внутрішній чемпіонат стає все слабкішим. Коло сильних команд звузилось до мінімуму. Бракує кваліфікованих гравців. Конкуренції майже немає, бо головних претендентів на боротьбу за «золото» можна назвати відразу - це «Динамо» і «Шахтар».
- Як Ви ставитесь до відставки С.Реброва з посади головного тренера «Динамо»?
- Це його рішення, яке я поважаю. На мою думку, Сергій дебютував на посаді керівника топ-команди дуже хорошо і його чекає блискуча тренерська кар’єра. «Динамо» в його особі втратило вдумливого і талановитого тренера. Але , працюючи в «Динамо», слід ще й брати до уваги фактор того, як ти спілкуєшся з президентом клубу. Я бажаю Сергію всіляких успіхів, нехай відпочине, набереться нових сил і ідей. А щодо нового тренера «Динамо» Хацкевича, то я йому також зичу успіхів на шляху побудови нового успішного клубу. Як на мене, то «Динамо» потрібно більше приділяти уваги міжнародним турнірам, відновлювати авторитет київського клубу, якого він завоював десятками років успішних виступів на футбольних аренах Європи.
