A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Яготинська міська рада
Київська область, Бориспільський район

Йдуть з життя свідки Голокосту, але пам'ять про них жива

Дата: 27.01.2021 17:04
Кількість переглядів: 190

Щорічно 27 січня, починаючи з 2006 року в усьому світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року солдати 1-го Українського фронту з лав Радянської Армії визволили  в'язнів найбільшого німецького табору смерті Аушвіц – Біркенау поблизу польського м. Освенцім, який займав центральне місце в нацистській політиці масового знищення єврейського народу.

За роки Другої світової війни нацисти розстріляли близько 6 мільйонів євреїв, з них – півтора мільйона дітей, а також незліченну кількість представників інших етнічних меншин. Планомірне переслідування та знищення євреїв не можна назвати просто актом геноциду, настільки безперецендентним  воно було за масштабом. Це була спроба знищити цілий народ, де б не перебували його представники. Саме тому геноцид єврейського народу в роки війни отримав назву – Голокост (англ. Holocaust – «всеспалення»).

Вивчення документів, спогадів очевидців доводить, що територія України стала своєрідним полігоном, де нацистські нелюди опрацьовували методи «остаточного розв'язання єврейського питання». В Україні було знищено понад 1,5 мільйона євреїв. Не оминула ця страшна трагедія і наше місто. Яготинська  центральна районна бібліотека приєдналася до вшанування цієї скорботної дати, організувавши зустріч із дворічною на той час, а нині 81–річною Ритою Йосипівною Вайсбанд (Величко).

Вона та її чоловік Василь Володимирович гостинно погодилися прийняти нас у себе вдома. 

Про події в жовтні 1941 року Рита дізналася від своєї мами та інших очевидців, коли підросла. До міста прибула каральна німецька частина Зондеркоманда СС 4-а. Через місцеву владу есесівці наказали усім євреям зібратися о 8 годині ранку в будівлі районного клубу, в якій колись була синагога, як вони пояснили, для подальшого переселення на нове місце проживання. Але як виявилося пізніше, це було підступним обманом. Батько був на війні, мама знаходилася на сільгоспроботах, Рита була з бабусею. Коли до двору підійшли німець та поліцай, бабуся тримала внучку на руках. Поліцай пояснив, що треба йти до клубу. До бабусі підбігла сусідка Любов Іванівна Безсмертна, вихопила з її рук перелякану дитину й вигукнула: «Це не юда! Це моя донька!» Поліцай передав її слова німцеві і той мовчки кивнув головою. Любов Іванівна забрала Риту до себе, а бабусю повели до клубу. Там зібралося 280 осіб, серед яких було 125 євреїв, переважно жінки, діти та люди похилого віку. Їх повели центром міста у бік залізничної станції. А потім мирну колону спрямували в парк, до озера Супій, неподалік від того місця, де нині, як стверджує більшість свідків, знаходиться Центральна районна лікарня. На людей, які ні про що не здогадувалися, вже чекала заздалегідь викопана яма. Бабусю розстріляли в Яготині, а дідуся схопили і розстріляли у Супоївці, там його й поховали. Після війни останки 160 загиблих у Яготині були перепоховані у братській могилі на Родаківському кладовищі. (Спочатку там стояв пам'ятник у вигляді обеліску, а в 2018 році Яготинською міською радою був встановлений новий гранітний монумент, на якому написано: «Тут поховано 160 Яготинських громадян, які 10 жовтня 1941 року були розстріляні німецько – фашистськими загарбниками» без уточнення їхньої національності). 

Увечері того кривавого дня після роботи мама Рити забрала з собою доньку, пішки пішла в Пирятин до своїх батьків і жила там до 1943 року, поки Яготин не звільнили від нацистів. Життя врятованої єврейської дівчинки продовжилося. Повернувся з війни і батько Рити. Вона пішла навчатися в школу (нині спеціалізована загальноосвітня школа №3), її майбутній чоловік теж навчався у цій школі, але познайомилися вони пізніше, у 1960 році. 

Василю Володимировичу, коли в 1941 році в Яготин прийшли німці, було всього шість років, день розстрілу він теж не пам'ятає. Лише декілька спогадів з війни на все життя закарбувалися в його уяві, йому декілька раз вдалося врятуватися від смерті. Здається, що янголи – охоронці врятували життя Василя й Рити для того, щоб вони зустрілися, одружилися і прожили в шлюбі довгих 56 років. «Дві половинки» поєдналися в 1964 році, а в 1965 році в них народилася донька, якій дали ім'я Валентина. Василь Володимирович вирощує троянди і малює картини. Жагу малювати прищепив йому Непорожній Олександр Степанович, який викладав у школі українську мову та малювання.     

У стосунках між чоловіком та дружиною відчувається щемке родинне тепло, яке не часто можна зустріти в наш час. Разом вони переживали всі радості й біди.  

Вчитель історії та Захисту Вітчизни Сулимівської НВК, керівник гуртків Яготинського районного будинку дитячої та юнацької творчості  Валерій Шевченко, який займається краєзнавчою та дослідницькою діяльністю, працював над науковими роботами на тему: «Яготинщина в роки Другої світової війни» проаналізував причини єврейського геноциду. Існує загальновідома версія: у 1933 році до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер, який затвердив у країні націонал – соціалістичний режим. Цей режим ґрунтувався на нацистській расовій доктрині, згідно з якою німці – «арійці» належать до вищої раси, а євреї вважалися Untermenschen – недолюдами, тому постало питання про їх масове знищення у всьому світі. 

Важливо, що Голокост порушив важке питання колабораціонізму – співпраці місцевого населення з ворогом у його інтересах. Однак, були також ті, хто намагалися врятувати інших, ризикуючи власним життям, держава Ізраїль називає тих, хто переховував євреїв і допомагав їм, «праведниками народів світу». Офіційно такими визнали 2,5 тисячі громадян України. Такими «праведниками» можна назвати Любов Іванівну Безсмертну, яка врятувала маленьку Риту.

Йдуть з життя свідки Голокосту, але пам'ять про тих, хто був невинно вбитий,  і про тих, хто був урятований, і про тих, хто мав мужність рятувати євреїв, має жити. Зберігаючи пам'ять про Голокост, ми прагнемо до того, щоб світ ніколи більше не допустив цієї жахливої сторінки історії.

За інформацією Яготинської ЦБС



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень