До 90-річчя з Дня народження скульптора Івана Білокура
Івана Григоровича Білокура яготинці знають як автора скульптурного портрета його знаменитої тітки Катерини Білокур, установленого на території Меморіального музею-садиби художниці в селі Богданівка.
Тут він народився 24 листопада 1934 року. Багатодітна родина його батька – Григорія Білокура, в якій виховувалися п’ятеро дітей, довгий час жила в одній хаті з Катериною Василівною. Тітка помітила талант хлопця до малювання, і, порадившись з його батьком, рекомендувала вступати до Київської художньої школи. Тоді Іван був семикласником, ще на задумувався, ким стане, але те, що крадькома бачив у майстерні тітки, здавалося йому недосяжним. Ошелешений хлопець відповів згодою, а потім був вдячний тітці все життя, що вона визначила його долю.
Іван Григорович згадував, що у вихідні дні 1949 року Катерина Василівна давала йому папір, олівець і пропонувала малювати простенькі натюрморти. Він був чи не єдиним хлопчиком серед її учнів, до того ж дуже старанним. Хоч побоювався суворого та стриманого характеру тітки, але уважно прислухався до її порад.
Катерина Василівна раділа його першим успіхам. Під кінець зимових занять вже запропонувала скопіювати ілюстрацію до повісті М.Гоголя «Тарас Бульба». Весною, за порадою тітки, спробував намалювати фарбами живописний колодязь, що стояв на подвір’ї садиби.
На живописне відділення Іван не пройшов, а ось на скульптурне – прийняли. Художниця була розчарована, бо мріяла бачити його послідовником, якому б могла передати свій стиль.
Вже навчаючись у Київському державному художньому інституті, хлопець зрозумів, що в ті часи Катерина Василівна мало що знала про скульптуру, але пізніше все ж визнала її. Щоб краще розумітися на цьому виді мистецтва, вона вивчала подарований альбом з репродукціями античних скульптурних творів. Оригінальні пластичні твори художниця мала змогу бачити нечасто, лише коли зрідка вдавалося відвідати художній музей.
Змінилося ставлення тітки й до племінника - студента інституту, бо сприймала його хай ще недосвідченим, але ж фахівцем. Якщо раніше він міг бачити її роботи лише крадькома через двері чи вікно, то тепер Катерина Василівна виносила з майстерні свої картини, розставляла у великій кімнаті і вони їх довго обговорювали.
Вона підтримувала Івана й матеріально, щомісяця надсилаючи невелику суму грошей.
Свою дипломну роботу - портрет письменника Ярослава Галана, Іван виконав талановито, згодом отримавши премії на республіканській та всесоюзній виставках.
1960 року скульптор-початківець приїхав до Херсона, де й прожив усе своє життя. Він влаштувався працювати в обласному товаристві художників.
Вроджений талант та хороша професійна художня освіта дозволили молодому митцеві братися за складні образи і теми. Разом з колегами він створив скульптуру Тараса Шевченка. У 1971 році пам’ятник було встановлено на одному з майданів Херсона, який сьогодні носить ім’я Кобзаря. Херсонці щороку відзначали на цій площі знаменні події, День Незалежності. Традиції перервала російсько-українська війна, та, попри окупацію, Херсон знову вільний.
Візитівкою міста став пам’ятник першим корабелам Херсона, встановлений у 1972 році на березі Дніпра, теж виконаний ним у співавторстві з іншими херсонськими митцями.
Іван Білокур також відомий як автор пам’ятних медалей, присвячених 500-річчю українського козацтва, гетьману Івану Мазепі, історику Михайлу Костомарову, видатним громадським діячам Михайлу Грушевському та Володимиру Винниченку, поетам Лесі Українці та Василю Стусу.
У 1970 Івана Григоровича прийняли в члени Спілки художників України. Брав участь у багатьох українських та закордонних виставках. У 2001 році була влаштована його посмертна персональна виставка у Херсонському музеї імені Олексія Шовкуненка. У час окупації цей багатий музей був пограбований росіянами, які під виглядом евакуації вивезли понад 10 тисяч найцінніших експонатів.
Не стало митця 28 жовтня 1999 року, 25 років тому. Похований у Херсоні. На жаль, його син не продовжив мистецькі традиції Білокурівської родини.
