Запобігання та протидія гендерно зумовленому насильству: правові та соціальні аспекти
Гендерно зумовлене насильство (ГЗН) — це форма дискримінації, яка ґрунтується на нерівності між жінками і чоловіками та зумовлена уявленнями про «правильні» ролі кожної статі. Йдеться не лише про фізичне чи сексуальне насильство, а й про психологічне, економічне, цифрове, інституційне. Це порушення прав людини, що має системний характер та вимагає комплексної відповіді з боку держави і суспільства.
Форми гендерно зумовленого насильства
ГЗН проявляється у різних формах:
• домашнє насильство — у родині або близькому колі;
• сексуальне насильство — в тому числі домагання, зґвалтування;
• економічне насильство — позбавлення доступу до коштів, контролювання витрат;
• цифрове насильство — кіберпереслідування, публікація інтимних фото без згоди;
• примушення до шлюбу, аборту, народження дитини;
• мовчазна толерантність до насильства у школі, на роботі, в громаді.
Це насильство, що часто залишається невидимим, бо виправдовується «традиціями», «особистими справами» або соромом жертви.
Хто стає жертвами та постраждалими
У переважній більшості випадків (за даними ООН та українських досліджень) — жінки та дівчата. Але також потерпають:
• чоловіки — особливо у випадках насильства в дитинстві, у гомосексуальних стосунках, в умовах війни;
• люди похилого віку — через економічну залежність;
• діти, які є свідками або жертвами насильства в сім’ї;
• особи з інвалідністю, для яких доступ до допомоги ще більше обмежений.
Український контекст: зрушення та виклики
В Україні запобігання ГЗН стає пріоритетом державної політики. Зокрема:
• прийнято Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;
• впроваджено мобільні бригади соціально-психологічної допомоги;
• створено притулки, гарячі лінії, онлайн-платформи для звернень;
• ратифіковано Стамбульську конвенцію у 2022 році.
Проте, на практиці існують проблеми:
• не всі правоохоронці належно реагують на звернення;
• система захисту ще не повністю доступна в сільських районах;
• громадська думка досі часто підтримує міфи: «сама винна», «це особисте»;
• кількість засобів реабілітації й підтримки — недостатня.
Правова база: міжнародні та національні інструменти
Україна зобов’язана захищати права жертв ГЗН згідно з:
• Конституцією України (ст. 3 — Людина, її життя і гідність є найвищою соціальною цінністю);
• Стамбульською конвенцією — міжнародний стандарт у сфері захисту від насильства;
• Законом про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
• Кримінальним та адміністративним кодексами, які визначають відповідальність за насильницькі дії.
Що може зробити держава і суспільство
Для ефективної боротьби з гендерно зумовленим насильством потрібно:
• підвищувати обізнаність серед населення: інформаційні кампанії, просвітницькі програми;
• проводити навчання для поліцейських, суддів, медиків — щоб вони знали, як діяти у випадках ГЗН;
• створити мережу кризових центрів, де жертва зможе знайти тимчасовий притулок, юридичну та психологічну підтримку;
• розвивати партнерство з громадськими організаціями, які вже мають досвід роботи в цій сфері;
• впроваджувати шкільні програми з ненасильницького спілкування, рівності, емпатії.
Гендерно зумовлене насильство — це не приватна проблема, а питання публічного інтересу, прав людини і гідності. Його існування підриває демократичні основи суспільства, зменшує участь жінок у суспільному житті, відтворює коло травм. Зміни можливі лише через об’єднання зусиль — держави, громад, родин, кожної і кожного з нас.
