Створено з трепетом та відповідальністю
Біля Яготинської картинної галереї стоїть бронзова скульптура тендітної жінки, замріяної та натхненної, з палітрою та пензликами в руках. Скульптор Володимир Ганзенко зобразив Катерину Василівну босоніж, хоч знав, що художниця через хворобу ніг завжди ходила тепло взутою. Проте, він хотів підкреслити її тісний зв'язок з богданівської землею, бажав правди не скільки реальної, як художньої.
Митцеві довелося бачити Катерину Білокур за життя. Ганзенки жили у Сулимівці, але щороку запрягали вола у воза та їхали на храмовий празник до Богданівки. Тут жила двоюрідна сестра Володимирової матері по материнській лінії - Надія Омелянівна Борисенко, яка доводилася двоюрідною сестрою Катерині Василівні теж. Разом їхні родини й святкували.
Звичайно, це були дитячі враження десятилітнього хлопчика, але в пам'яті закарбувалася постать жінки в святковому вбранні, в корсетці з плисом, довгій рясній спідниці, туго запнута темною хусткою. Йому дуже хотілося роздивитися обличчя Катерини Василівни, але після того, як вона одного разу нагримала на дітлахів за зірвані зелені горіхи, навіть наближатися до неї боявся.
Він трохи малював і мати показала художниці ті малюнки. Катерина Білокур їх похвалила та пообіцяла позайматися з хлопцем, коли той підросте, набереться розуму та захопиться малюванням. Але через рік її не стало.
Володимир обрав скульптуру та вступив до Київського художнього інституту. По закінченню навчання молодий випускник за дипломну роботу обрав козака Мамая, але мати порадила виліпити тітку. Після довгих вагань та сумнівів, чи має він право замахнутися на образ Катерини Білокур, яку скільки разів малювали, знімали та фотографували відомі митці, взявся до роботи.
Володимир Ганзенко працював над скульптурою протягом двох років (1981 – 1982), довго шукав образ. Крім відтвореної згодом у яготинському пам’ятнику, створив ще одну композицію. Катерина Василівна виглядає в ній молодшою, з поглядом, спрямованим вгору та з трояндою в руках. Цей варіант скульптор вважав менш цікавим та ідеалізованим.
Атестаційна комісія, до складу якої входили відомі українські митці – керівник його дипломної роботи Василь Бородай та Михайло Дерегус, оцінили роботу молодого скульптора як успішну. До речі, обидва знали Катерину Василівну особисто і роботи обох можна побачити в Яготинській картинній галереї.
До Яготина скульптуру, як і сотні інших художніх творів, якими славиться сьогодні яготинська музейна колекція, привіз директор Яготинського історичного музею Олександр Непорожній.
Володимир Ганзенко мріяв, що його Катерина Білокур стоятиме на подвір’ї в Богданівці, десь біля стіни, чи дверей її хати, ніби зустрічаючи гостей. Однак пам’ятник для садиби тітки вже взявся робити її племінник Іван Білокур.
Автор вважає, що місце біля Картинної галереї вибране ніби й непогане, але скульптура художниці задумана як інтимна та лірична і розрахована на обмежений обшир. У широкому повітряному просторі з будівлею в два поверхи постать Катерини Білокур губиться й виглядає сиротливою та пригніченою.
Тут не вистачає квітників, які вона так любила.
Пам’ятник Катерині Білокур робота нашого земляка Володимира Ганзенка – це ще одна невід’ємна локація ювілейного простору великої художниці та місце вшанування її таланту на Яготинській землі!
Відділ культури, туризму та релігій
« повернутися до розділу «Туристичні цінності нашої громади»
