Гендерна рівність

Гендерна рівність не може бути досягнута без відповідних змін на місцевому рівні. Міста, селища та регіони мають величезний потенціал для впровадження гендерно чутливих політик, оскільки вони є безпосередніми «акторами» в житті громадян і можуть впливати на щоденні соціальні, економічні та культурні процеси. Як показує досвід, місцеві органи влади можуть значно сприяти просуванню рівних прав жінок і чоловіків.

У ХХІ столітті війна вже не є суто «чоловічою справою». В умовах сучасних загроз, зокрема повномасштабної війни Росії проти України, участь жінок у сфері безпеки та оборони стала не лише явищем, а й необхідністю. Водночас, жінки у Збройних силах та інших силових структурах стикаються з численними перешкодами — від юридичних обмежень до упереджень і дискримінації.

Гендерно зумовлене насильство (ГЗН) — це форма дискримінації, яка ґрунтується на нерівності між жінками і чоловіками та зумовлена уявленнями про «правильні» ролі кожної статі. Йдеться не лише про фізичне чи сексуальне насильство, а й про психологічне, економічне, цифрове, інституційне. Це порушення прав людини, що має системний характер та вимагає комплексної відповіді з боку держави і суспільства.

Засоби масової інформації відіграють вирішальну роль у формуванні громадської думки, соціальних норм та ідентичностей. Те, як жінок і чоловіків зображують у телебаченні, рекламі, новинах, соціальних мережах, має величезний вплив на сприйняття гендерних ролей, можливостей і обмежень. У ХХІ столітті, попри технологічний прогрес і розширення прав людини, гендерні стереотипи в медіа все ще залишаються живучими — хоча й з’являються альтернативні, прогресивні моделі.

Справедлива і рівна система охорони здоров’я – ключовий елемент соціальної держави. Проте навіть у медичній сфері, яка покликана забезпечувати турботу про кожну людину, існує глибоке гендерне нерівноправ’я. Жінки та чоловіки стикаються з різними бар’єрами в доступі до медичних послуг, мають різні ризики і потреби, а також часто перебувають у нерівних умовах як пацієнти й працівники системи.

Ринок праці – це сфера, де прояви нерівності між жінками і чоловіками особливо помітні. Незважаючи на формальну заборону дискримінації в Україні, жінки продовжують стикатися з системними бар’єрами: нижчим рівнем оплати праці, складнощами з кар’єрним зростанням, гендерними стереотипами та подвійним навантаженням. Водночас забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків на ринку праці – це не лише соціальна справедливість, а й шлях до економічного зростання.

Гендерна рівність починається не з політики чи ринку праці, а з родини, школи, повсякденного життя. Саме у процесі виховання та освіти формуються уявлення дитини про власну роль у суспільстві, можливості, очікування та межі. Якщо дівчаткам змалку кажуть, що їх головне призначення — бути гарними й слухняними, а хлопчикам — сильними й рішучими, ми закладаємо основу для нерівності, яка згодом проявиться у виборі професії, кар’єрі, особистих стосунках.

Законом України від 12.11.2015 «Про внесення зміни до Кодексу законів про працю України щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації з правом Європейського Союзу» внесені зміни до статті 21 «Рівність трудових прав громадян України» Кодексу законів про працю України  (далі – КЗпП), які діють з 26.11.2015.

Політична участь жінок є не лише індикатором демократичного розвитку держави, а й передумовою ефективного управління, що враховує потреби всіх громадян. Водночас жінки у політиці залишаються менш представленими, попри численні міжнародні та національні зобов’язання України щодо забезпечення гендерної рівності. Щоб змінити ситуацію, необхідно розуміти причини дисбалансу, а також усвідомлювати переваги рівного представництва.

Одним із ключових принципів демократичного суспільства є рівність прав та можливостей для всіх громадян незалежно від статі. Гендерна рівність — це не лише питання формальної справедливості, а й стратегічна передумова для соціального та економічного розвитку. В Україні забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків закріплене на рівні законодавства, однак виклики, пов’язані з упровадженням цих норм у життя, залишаються актуальними.